Вона з'явилась у нашому домі два року тому... з цього моменту почався новий етап у житті нашої родини)
Вона з’явилась у нашому домі два року тому...Побачила фотографію Сабіни на сайті Фонду і з тих пір собака не виходила із моєї голови. Знаєте, це як любов з першого погляду. Твоє і все.
До цього у нашій сім’ї вже жила Жужа (Елізабет Жужа Ягнівна). Але порадившись із нашим ветлікарем, зваживжи всі «за» і «проти», все ж написала лист Фонду.
Із притулку аж з-під Києва мені привезли дівчинку додому. З цього моменту почався новий етап у житті нашої родини). Я пройшла і крізь страх, і відчай. Дуже хвилювалась, адже мої песі не могли знайти спільної мови протягом 3-х місяців. Лише після цього сталось якесь чудо. Жужа та Сабіна прикіпили одна до одної. Старшенька прийняла нову членку сім’ї та полюбила її! Три роки минули безтурботно, радісно і дружно. На одному диханні. Ми багато подорожували разом із нашими дівчатками, із впевненістю могли сказати кожному: «ми найщасливіша у світі сім’я»!
Однак щастя, як виявилось, недовготривале. Наша 17-річна Жужа почала втрачати зір, слух, а згодом і пам’ять...Після цього вона пішла від нас назавжди. Сабіна дуже страждала разом із нами. Однак ми почали приділяти їй більше уваги, давали зрозуміти, що вона наша єдина та улюблена собачка. Для нас Сабіна як донечка. І мені байдуже, що думають про мене оточуючі, адже той, хто мав собаку, ніколи не назве люблячих господарів несповна розуму. Навпаки, коли нас називають «parents» (батьки Сабіни), замість звичного нам «господарі», мені надзвичайно приємно! Собачка – останній ангел на землі, яким нагороджує доля, аби час від часу ти згадував, що ти – Людина.
