Шалфея

Шалфея 1 рік. Її просто виставили за двері. Взимку. В мороз. У сніг. Домашню, тиху, чемну дівчинку… Сіру, як хмаринка. Вона не вміла виживати надворі. Вона вміла тільки любити. Стояла під під’їздом і чекала. Не тікала. Думала, що за нею повернуться. Але ніхто не повернувся. Тепер вона в клітці притулку. Стерилізована. Охайна. Ідеально ходить на лоток. Спокійна, ніжна, дуже чемна кішечка. Вона — готова домашня дитина. Без проблем. Без «але». Тільки клітка її ламає. Вона сидить тихо-тихо. Майже не нявкає. Просто дивиться. І нудиться. Їй страшно. Їй холодно. Їй самотньо серед металевих прутів. Вона не розуміє, за що з нею так. Такі кішки не повинні жити в клітках. Вони створені для дивана, теплих рук і дому. Якщо її не заберуть — вона просто згасне. Не від хвороби. Від самотності. Будь ласка… Подаруйте їй дім. Вона вже пережила зра́ду. Хай тепер дізнається, що таке любов. Напишіть. Приїдьте. Заберіть її. Вона дуже чекає.