Васильок

Його витягнули з морозного сугробу, там він намагався зігрітися, сховатися від болю і страху і зради. Він плакав. Справжніми кото-дитячими сльозами. Піджимав одну лапку, потім іншу, не знав, як стати — і просто благав очима. Інколи тулився до людей, терся об ноги, ставав на задні лапки, тягнувся — ніби говорив: «Будь ласка… не йдіть. Мені дуже страшно і холодно. Допоможіть». Його почули. Його забрали з вулиці. Зараз він в клітці притулку, вже кастрований, оброблений від паразитів, вакцинований. Вік 1 рік. Готовий їхати додому. За характером — золото. Спокійний, ніжний, дуже тактильний. Такий собі кругломорденький хлопчик із м’яким поглядом. Після пережитого він все одно обожнює людину. Він тягнеться до рук. Він хоче бути поруч. Але зараз він у клітці… І він знову тихенько плаче. Бо кото-діти не мають жити в клітках. Бо він уже надивився на холод, біль і самотність. Йому дуже потрібен дім. Той єдиний, де більше не буде сліз. Де його не викинуть. Де його просто любитимуть. Заберіть його додому. Будь ласка. Він так довго на це чекає