Моніка

Моніка. Та, що залишилася. І досі чекає.

У кожного з нас є хтось, кого ми втратили, але не перестали любити.

Це історія саме про це — про втрату, про вірність, про старість, яка приходить не з порожнечею, а з глибоким бажанням ще раз відчути, що тебе чекають.

Її звати Моніка. І вона — не кошеня. В її очах — роки. В її поставі — гідність. А в серці — сум, який не зник навіть із часом.

Колись у неї був дім. Був хтось, кого вона любила — сильно, по-котячому беззастережно. Її господарка була всім її світом. Але іноді навіть найміцніші зв’язки обриває не зрада, а смерть. Жінки не стало. А разом із нею зник і дім. Моніка залишилась… нічиєю.

Вона опинилась у притулку. Не розуміючи, чому тиша тепер не має знайомого запаху. Чому руки, що гладять, інші. Чому серце стискається щоночі — мов від спогаду, якого вже не повернеш.

Вона хворіла. Печінка, нирки — здавалося, тіло відмовляється жити, бо душа втратила опору. Лікарі не були впевнені. Але вона вижила. Вона не здалась. І знову показала: Моніка — це характер. Це гідність. Це глибина.

Зараз вона здорова. Аналізи — чудові. Та роки залишили слід. Вона вже не ганяється за сонячними зайчиками. Не стрибає на шафи. Їй би просто — вечір. Тихий. Поруч — люди. Добрі, рідні. Можна лягти десь на подушку, розтягнутися, і почути: “Ти вдома, Моні.”

Вона не шукає пригод. Вона шукає спокій і любов. Їй треба остання глава, в якій буде тепло, турбота, повага. Не жалощі — повага. Бо Моніка — леді з характером. Вона не підлабузнюється. Вона не проситься. Вона просто чекає. Гідно. Тихо. Надіється, що навіть під старість років можна знову стати чийсь.

"Старість — не тінь минулого, а право на останнє, найтепліше сонце."

🏡 Умови всиновлення Моніки:

• тільки в дім, без самовигулу,

• сітки-антикішки обов’язкові,

• люди, готові до віку — спокійного, але з потребою в турботі,

• обов’язкове підписання договору про усиновлення.

📍 м. Полтава

📞 095 009 2447 — якщо ти з тих, хто бачить серце за мовчанням, ця історія може стати вашою спільною.