Людина собаці не лише друг, але й пацієнт
Виявляється, людина собаці не лише друг, але й пацієнт. Каністерапія – метод лікування та реабілітації з допомогою домашніх улюбленців – стає все популярнішим в Україні. Хвостаті медики лікують без пігулок і уколів. Ефект – вражає.
Чотириногі терапевти
В Україні собачу терапію практикують у Рівному, Житомирі, Миколаєві, Києві та інших великих містах. До центрів, де за лікарів пухнасті симпатяги, привозять дітей з аутизмом, синдромом Дауна, ДЦП, затримкою мовлення, гіперактивністю тощо. Після спілкування з чотирилапими ескулапами маленькі пацієнти стають спокійнішими та більш комунікабельними. Виконуючи спеціальні вправи чи навіть просто погладжуючи песика, дитина знімає емоційне навантаження, вчиться спілкуватися, розвиває тактильну чутливість і дрібну моторику.
У чому секрет пухнастих медиків? Більшість спеціалістів вважає: справа у психологічному заміщенні. Пес компенсує брак спілкування та близьких стосунків у особливих дітей. Іншими словами, тварина стає для малюка другом, дає йому відчуття власної цінності. Такий тандем часом творить справжні дива. Діти, що не розмовляли і абсолютно не цікавилися оточуючим світом, починають розкриватися, говорити.
Каністерапію використовують не лише для лікування дітей. Науково доведено, що після занять із тваринами у дорослих людей нормалізується тиск, зникає тривожність, покращується пам'ять. У штаті деяких закордонних клінік, онкологічних лікарень і будинків для пристарілих є власні хвостаті лікарі.
Трохи історії
Ідея собачої терапії не нова. Після Другої світової війни її активно застосовували в госпіталі військово-повітряних сил у Нью-Йорку. Тамтешні медики помітили, що у лікарнях, де пораненим солдатам дозволялося знаходитися із собаками, процес одужання ішов набагато швидше.
У Радянському Союзі неочікуваний талант чотирилапих зауважили ще на початку 40-х. Заводчики та педагоги використовували інтерес до собак дітей із неблагополучних родин і «складних» підлітків. Численні клуби юних собаководів частково використовували принципи канісмедицини.
Утім, поняття «терапії за участю тварин» («пет-терапії») з’явилося лише у 1960 році. Його сформулював американський дитячий психіатр Борис Левінсон. Він зрозумів, що маленькі пацієнти легше ідуть на контакт, коли в кабінеті сидить його ретрівер. У присутності пса діти помітно веселішали і охочіше відповідали на запитання.
Іспит на профпридатність
Спеціалісти зазначають: професійним лікарем може бути далеко не кожен собака. Головне у цій справі – характер. Аби отримати путівку у каністерапію, чотирилапі спершу проходять спеціальний поведінковий тест на відсутність агресивної реакції на людей та страху гучних звуків і нестандартних предметів (інвалідних візків, милиць). Після цього собак навчають роботі з пацієнтами. Закінчується процес підготовки іспитом і отриманням ліцензії на лікування.
Що стосується розміру, віку та породи собаки, то вони для каністерапії не принципові. Серед хвостатих терапевтів – дворняжки, лабрадори, маламути, хаскі, вівчарки. Для лікування дітей, які бояться тварин, підійдуть маленькі песики типу шелті. Ці доброзичливі крихітки нагадують мініатюрну версію кіношної Лессі. А ось із декоративних порід (пуделів, чихуахуа) хороші лікарі виходять рідко. Вони надто швидко втомлюються від роботи.
Пет-терапія на кожен день
Доки українських собак-терапевтів готують ентузіасти-кінологи, у Польщі спеціальність «Каністерапія» викладається у вишах. Ще далі пішли в Норвегії. Там підготовкою хвостатих медиків займаються цілі державні інститути. Цуценят для цієї мети безкоштовно надають заводчики та власники притулків для собак.
Утім, навіть собака без диплома може покращити самопочуття, зазначають спеціалісти. Науково доведено, що власники домашніх улюбленців менш схильні до стресів і депресій. Необхідність щодня вигулювати тварину – чудовий засіб профілактики серцевих хвороб і ожиріння. Це означає, що собаки не лише хороші психологи та терапевти, але й на додачу непогані дієтологи.
