Арчи

Арчі. Сумна історія старенького пса, який, найімовірніше, так і закінчить своє життя у притулку. Якщо тільки ми не знайдемо людину, яка подарує йому можливість спокійно дожити вдома.

Його історія почалася понад пів року тому. Арчі з’явився в одному з районів міста, серед покинутих гаражів, після того, як його випустило комунальне підприємство. Кастрацію йому так і не провели, ймовірно, через вік. Але встановили кліпсу та вакцинували від сказу.

Старенький, який уже тоді ледве ходив, довго блукав, поки не знайшов собі прихисток в одному з гаражних кооперативів.

Там його сильно побив сторож. Після побиття в Арчі почали відмовляти лапи, а людям він перестав довіряти зовсім.

Понад два місяці ми шукали можливість його відловити. Зрештою це знову зробило КП. Але там Арчі захворів на чуму м’ясоїдних.

І дивом вижив.

Іноді мені здається, що в цього пса якийсь неймовірно сильний янгол-охоронець. Бо після всього пережитого він досі тут.

З КП Арчі вже потрапив до нас у притулок.

Ми провели обстеження. У нього виявили множинні пухлини в ділянці простати. Він постійно підтікає сечею, не контролює сечовипускання, іноді не може контролювати й дефекацію.

Останні півтора місяця, на тлі постійних вибухів, у нього почалися напади, схожі на епілептичні. Водночас епілептичний статус лікарі не підтверджують.

Попри вік і стан здоров’я, Арчі ще досить активний. І дуже любить поїсти.

Зуби в нього в жахливому стані, але оперувати вже не можна. Є великий ризик, що його організм просто не витримає наркозу. Тому ми окремо готуємо йому каші, купуємо м’які корми. Для притулку з такою кількістю тварин це теж додаткові витрати.

Але цей допис не про гроші. Це анкета-надія.

Арчі не ручний. Він не буде проситися на руки, обійматися чи бігти назустріч людині. Він досі не навчився довіряти після всього, що з ним зробили.

Він може підійти зовсім близько, подивитися в очі й чекати, коли його нагодують. Поїсть, знайде собі затишне місце і спатиме майже весь день.

Ось і все, що йому потрібно.

Тепле місце. М’яка їжа. Спокій. І людина, яка не вимагатиме від нього любові, вдячності чи довіри.

Я не знаю, скільки Арчі залишилося. Можливо, зовсім небагато.

Але дуже хочеться, щоб хоча б наприкінці свого життя він мав власний дім. Щоб більше ніхто його не бив, не виганяв і не лякав.

Можливо, десь, навіть на іншому кінці України, є людина, яка зможе прийняти такого старенького пса. Не заради обіймів чи відданості. А просто щоб дати йому спокійно дожити.

Арчі шукає не просто родину. Він шукає місце, де його нарешті залишать у спокої й більше ніколи не скривдять.