Нурі

Привіт. Мене звати Нурі. Я народилась на промзоні, як сотні, десятки сотень, привидів великого міста. Мою маму збив потяг, а сестричку розірвали собаки.

Я виживала у стаї, де багато хто з наших гинув від голоду... Якось я побачила велику тарілку чогось ну дууууже смачного. Я відчувала щось підозріле, але не змогла втриматись. Так я і потрапила у пастку.

Далі майже нічого не пам'ятаю. Оговталась я вже у тісній клітці. Вони сказали що стерилізували мене, щоб я не народжувала нових смертників. Було дуже страшно, хоч мене не кривдили і смачно годували.
З часом кліточку замінили на кімнату. Тут багато нових друзів, я можу з ними вільно бігати, обійматися і не боротися за їжу. Вони усі добрі, і довіряють людям.

Згодом і я стала підходити до людей. Мені приємно коли чухають спинку, підборіддя, пузіко.
Мої люди кажуть що такій киці, як я, дуже важко знайти родину. Але вони не опускають руки і будуть боротися за моє щастя скільки треба.

Я не хочу більше повертатися у те пекло, де я жила раніше. Тепер я мрію, щоб мене чухали частіше - це ж так приємно. А я буду муркотіти і тертися об ноги. Бо я вдячна своїм людям за порятунок