Умка

Я Умка і це моя історія В притулок я потрапила ще у 2014 році, коли навіть і притулку не було, а тільки невеличке місце, де декілька дівчат рятували таких як я.... Тоді, в далекому 2014 році, мені було років 3-4, я була вагітна, від постійних поневірянь в пошуках їжі, я почала народжувати там де шукала їжу.. на смітнику. Там, біля сміттєвих баків, я вночі і народила 6 цуценят... Четверо загинули за нічь від холоду.... Вранці на смітник прийшли двірники, вони побачили мене та діточок серед сміттєвих баків, пожаліли та затягли у двірницьку... а потім подзвонили дівчатам з організації і вони мене забрали з двома живими цуценятами. 9 років я живу у притулку. Бачу вольєр, в якому іноді змінюються собаки - когось забирають додому, хтось помирає від старості.... В мене є старенька будка, кожний день мене кормлять. Я вдячна дівчатам за те що жива. Але іноді хочеться щоб кожного дня мене хтось гладив по голівці, говорив зі мною, я так сумую за спілкуванням.... чим більше стає в притулку тварин тим менше і менше дівчата можуть приділити уваги кожному з нас... Я це розумію і багато не прошу... тільки дивлюсь із своєї старої будочки на дівчат, що прибирають у вольєрі, мені їх так шкода, вони такі сумні.... Сумні, бо нас ніхто не бере, ми нікому не потрібні... Але ми живі, ми хочемо жити. Нам дано життя! І це для чогось потрібно! Можливо мене побачить добра людина, що скаже мені - "Пішли додому, Умочка". І я піду. Мені можливо вже років 12, я не дуже гарна, в мене трохи викревлена нижня щелепа після вуличних бійок за їжу... Я проста сіра собака, яких тисячі бродять нашими містами в пошуках їжі, в пошуках прихистку....